Коментар до спеціального розділу про навчання емоційно-фокусованої терапії пар (Сьюзан М. Джонсон, Університет Оттави)

Дослідження впливу навчання ЕФТ та того, як найкраще викладати та контролювати цю модель, є логічним наступним кроком у систематичній програмі досліджень, яка розгорталася протягом останніх 25 років. Насправді, такі дослідження є необхідним кроком у документуванні загальної застосовності ЕФТ; цей фактор є, мабуть, одним із останніх питань, які слід вирішити після того, як модель інтервенція продемонструвала сильні стабільні результати, чіткі предиктори успіху, що відповідають теорії моделі, та ефекти для різних типів клієнтів і проблем.

Час проведення цього дослідження також є ідеальним. За останні 10 років навчальні матеріали та процедури ЕФТ були вдосконалені, стандартизовані та розширені, завдяки чому щорічні стажування з ЕФТ пропонуються в 25 регіонах Північної Америки та за її межами. Крім того, було розроблено ряд інших навчальних ресурсів, таких як навчальні відеозаписи та робочий зошит, із метою окреслити та стандартизувати конкретні кроки, необхідні для розвитку компетентності в цій моделі (http://www.iceeft.com).

Зростання попиту на навчання за цією моделлю, можливо, є результатом поєднання нового інтересу та досліджень у ключових аспектах ЕФТ, а саме емоцій та емоційного регулювання, прихильності та зв’язків дорослих (Джонсон, 2009), а також сили усвідомлення сьогодення, яке зараз охоплюється поняттям «усвідомленість» (Бредлі, Фуроу, Джонсон і Амадео, 2011). Однак для мене найпотужнішою частиною ЕФТ була та, що була присутня з самого початку і випливає з гуманістичних досвідних коренів цієї моделі. Карл Роджерс вважав, що ефективний терапевт не є технічним фахівцем як таким, але здатний «бути з» клієнтом в емпатичний і незасуджуючий спосіб.

Більше того, терапевт мав бути автентичним і чуйним, тобто емоційно присутнім і доступним під час сеансу. Так само, як клієнти розглядаються тут як цілісні особистості, а не як набір проблем або діагнозів, так і терапевти є цілісними особистостями, які взаємодіють із клієнтами, що впливає на них і, в найкращому з можливих світів, сприяє їхньому постійному зростанню та інтеграції. Теорія прихильності також передбачає, що терапевти повинні бути відкритими та чуйними, щоб створити безпечну базу для дослідження та зростання своїх клієнтів (Мікулінцер і Шейвер, 2007). Висновки, про які йдеться тут, що навчання ЕФТ, здається, допомагає терапевтам стати більш відкритими та самоспівчутливими і покращує їхні власні стосунки, є узгодженими та дуже обнадійливими.

Акцент у попередніх статтях на злагодженій взаємодії між терапевтом і супервізором відображає нові дані нейробіології, які свідчать, що «наша нервова система побудована таким чином, що її можна захопити нервовою системою інших людей» (Штерн, 2001, с. 76). У гуманістичній досвідній моделі, такій як ЕФТ, терапевт дозволяє собі бути «захопленим» емоціями або рухами своїх клієнтів у взаємодії, і під час тренінгів терапевти кажуть мені: «Я чую ваш голос і голос свого супервізора в своїй голові, коли застрягаю, і я заспокоююсь і залучаюся до свого досвіду та досвіду мого клієнта і до того, як вони, або ми, створюємо цей досвід у даний момент».

Деякі результати попередніх досліджень є дивовижними. Як 4-денний професійний досвід може зменшити уникнення прив’язаності, особливо у відносно безпечній групі осіб? Безпека є безперервним процесом, і більша безпека, здається, збільшує гнучкість та відкритість до нового навчання. Крім того, ЕФТ як модель інтервенції, що базується на прив’язаності, підтверджує та депатологізує залежність, тому цілком логічно, що під час навчання стажисти можуть стати більш свідомими та прийнятними щодо своїх потреб у прихильності та страхів. Це, разом із задокументованими змінами в обробці емоцій, також є обнадійливим результатом. Якщо ЕФТ і робить якийсь внесок у цю галузь, то, мабуть, у тому, що пропонує систематичний та емпірично підтверджений шлях до знаменитого «коригувального емоційного досвіду», який давно рекламується як ключ до змін в анналах психотерапії. Щоб вести клієнтів цим шляхом і до коригувальних досвідів взаємодії одне із одним у парній терапії, терапевт має почуватися комфортно із сильними емоціями і, більше того, здатним довіряти власним емоційним переживанням. Це включає довіру і повагу до своїх потреб у прив’язаності та страхів.

У нас завжди будуть різні моделі терапії. Не тільки тому, що клієнти різні, але й тому, що терапевти різні. У боротьбі за встановлення емпірично обґрунтованих методів лікування існує припущення, що хороший терапевт — це майстер-технік, здатний вибрати з довгого списку дуже різних інтервенцій і логічно підібрати їх до конкретного набору симптомів у клієнта, подібно до того, як фармацевт може вибрати ліки.

Медицина вчить нас очікувати швидких, легких і простих ліків від кожної хвороби. На мою думку, терапевти насправді не є безмежно гнучкими. Їм потрібно знайти модель, яку вони можуть вважати своєю, і яка має їм підходити; тоді вони можуть навчитися бути гнучкими і розширити спектр своїх інтервенцій, але вони вже розвинуть певний спосіб спілкування з клієнтами і сприйняття їх, і їхні інтервенції будуть вбудовані в цю реляційну структуру. ЕФТ підходить не кожному терапевту.  Це не інтервенція, яке триває чотири сеанси. Щоб навчитися цьому, потрібні час і зусилля. Насправді, навіть після 30 років я все ще вчуся від кожного клієнта і кожної пари, із якими працюю. ЕФТ вимагає від терапевта більш інтенсивної взаємодії, ніж просто навчання набору думок або навичок. Однак здатність організувати глибокі зміни в клієнтах і їхніх стосунках, окрім того, що це є частиною роботи або приводить до наукової статті, приносить дивовижне особисте задоволення. Нам потрібно більше досліджень, включених до цього спеціального розділу, і більше способів навчити клініцистів узаємодіяти зі своїми клієнтами в нескінченному процесі, який називається «навчання бути більш живими і більш людяними разом».