НАЙПОШИРЕНІШІ СТРАХИ В СТОСУНКАХ

Два найпоширеніших страхи в стосунках: страх САМОТНОСТІ та страх ПОРАЗКИ.

«…Мій розум та серце сперечаються. Я знову боюсь втратити стосунки. І мене качає зі сторони в сторону. Я то намагаюсь здаватися байдужим, то завалюю її подарунками, але вона все одно хоче піти. А я не хочу починати все спочатку… зустрічі, розмови про себе, все ж те саме… я хочу нормальних стосунків. Але мені потрібен для цього хтось особливий», говорить молодий хлопець.

«Я вже змирилась, що тільки робота не підводить мене. Мабуть, стосунки – то не для мене. Чоловіки, які заходять в моє життя, спочатку догоджають мені, потім намагаються переробити мене… останній раз, то був мій екс чоловік, він вдарив мене, завівся з півоберту. Хоча я дала йому прихисток за кордоном, роботу, гроші… я просто викликала поліцію», – згадує успішна молода жінка.

Після поразки, втрати та відмов залишаються почуття, які хочеться приховати, захиститися від них, бо здається, що неможливо це витримати, і страшно повторити цей невдалий досвід. Прокручуємо в голові та якось пояснюємо: це я винен, або вона не «та», і тоді знову – «я не ок», «я якийсь не такий, бо зустрічаю не тих», «мені не везе». І тоді новий досвід повторює попередній, бо людина поводиться, ніби знову втрачає, підтверджуючі своїми діями те, у що сама вірить.

Бути самотнім має різні значення. З одного боку – мати багато суму через власні невтішні думки і відсутність когось особливого, щоб поділитися з ним своїми страхами. Інше значення – ніколи не стати щасливим, адже щастя можливе тільки вдвох. А ще може бути – хворіти і ніхто не допоможе. Інколи це підтвердження власної неповноцінності, якщо ніхто не хоче бути зі мною, або несправедливості Всесвіту.

Ми долаємо ці страхи в терапії. Вірю, що людина сильна, вірю в мудрість та досвід. Іноді вистачає одного імпульсу, щоб далі рухатися самому. Але не самотньому, бо допомога – поряд. Лише напишіть нам, ми простягнемо руку. А поразки – це каміння, яким вимощена дорога до щасливого життя. Йдемо до нього разом🧡

Автор та редакція: Наталя Бень