ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ТА ЇЇ ТИПИ. ЧАСТИНА 2

Типи прив’язаності – це різні стилі, моделі, способи, у які партнери взаємодіють один з одним. Такі моделі формуються у дитинстві із досвіду взаємодії з батьками чи іншими значущими дорослими, а потім, відтворюються у дорослому віці у стосунках з партнерами та власними дітьми.

У попередніх постах вже було розглянуто два з чотирьох типів прив’язаності (безпечна та тривожна), поговоримо сьогодні про уникаючий та дезорганізований типи.

УНИКАЮЧИЙ тип прив’язаності зумовлюється відкиданням батьками потреб дитини. Це призводить до того, що дитина перестає заявляти про свої потреби, закривається й вчиться бути самостійною, не залежати у задоволенні своїх потреб від батьків, а у дорослому житті — від інших людей.

Відповідно, дорослі з таким типом прив`язаності можуть мати труднощі у встановленні та підтримці близьких стосунків, вони не надто емоційні і часто здаються холодними.

ДЕЗОРГАНІЗОВАНИЙ або хаотичний тип прив`язаності формується внаслідок непередбачуваної, непослідовної поведінки батьків, коли вони є для дитини джерелом страху, тривоги, та комфорту, безпеки одночасно. Це створює внутрішню плутанину у почуттях дитини, яку вона переносить і у стосунки дорослого життя.

Партнер з таким типом прив`язаності має дві протилежні потреби — відчувати емоційну близькість та захищатися від неї; любити, мати стосунки й опиратися вразливості й відкритості перед близькою людиною.

Автор: Ганна Склярова
Редакція Наталя Бень